Лекція 1

Мета: узагальнення знань про Інтернет як різновид комп’ютерних мереж, про послуги мережі Інтернет, розвиток уваги, пам’яті, мислення, вміння аналізувати матеріал, виховання у студентів самостійності.
Завдання: розкрити сутність понять «Інтернет», «концепція «клієнт-сервер», «клієнт», «сервер», «хост», «модель OSI», «стек протоколів OSI», «стек протоколів TCP/IP», «ІР-адресація», «доменна система імен», «послуги мережі Інтернет», «інтернет-технології», «веб-технології», «класифікація інтернет-технологій», «WWW», «служба віддаленого доступу (Telnet)», «служба передачі файлів (FTP)», «пошукові системи», «e-mail», «списки розсилки», «телеконференції», «форуми», «чати», «ІР-телефонія», «відеоконференції», «Інтернет-пейджери».

Характеристика проблеми, показ стану питання:

З кожним роком застосування мережі Інтернет у навчанні зростає, тому знання базових понять щодо розвитку мережі Інтернет є важливим питанням. Кількість послуг мережі Інтернет постійно збільшується, тому потрібно більше інтегрувати  послуги мережі Інтернет у розв’язування навчальних завдань.

Виклад лекційного матеріалу

1.        Інтернет як різновид комп’ютерних мереж.

1.1.  Введення в курс. Призначення та структура курса, його цілі та завдання, зв’язок з іншими навчальними дисциплінами.

1.2.   Історія виникнення та розвитку Інтернет.

У 1961 році Defence Advanced Research Agensy (DARPA) за завданням Міністерства оборони США розпочало розробку експериментальної мережі передачі інформаційних пакетів. Ця мережа мала назву ARPANET (Advanced Research Projects Agency Network), призначалася насамперед для підтримки наукових досліджень у військово-промисловій галузі – вивчення методів забезпечення надійного зв’язку між комп’ютерами різних типів; дослідження принципів побудови мереж, що здатні функціонувати в умовах часткового пошкодження (у разі ядерного удару). Основною метою побудови ARPANET було забезпечення надійного зв’язку між комп’ютером-джерелом та комп’ютером-приймачем незалежно від наявності будь-якої частини мережі. Також підтримувалась умова однакового статусу усіх комп’ютерів мережі – забезпечувався зв’язок із довільним комп’ютером мережі.

Передачу даних в мережі було організовано на основі протоколів IP (Internet Protocol), що містить в собі правила і опис роботи мережі та TCP (Transmission Control Protocol) – протокол управління передачею даних.

Експеримент із ARPANET був настільки успішним, що в 1973 році до неї було підключено мережі у Великобританії та Норвегії – вона стала міжнародною. Відповідальність за адміністрування мережі взяло на себе Defence Communication Agency (DCA), що сьогодні має назву Defence Information Systems Agency (DISA). В цей період з’явились комп’ютери, що отримали назву робочих станцій та використовувались при побудові локальних мереж (Local Area Network, LAN) багатьох організацій. На більшості станцій було встановлено ОС UNIX, що дало можливість роботи в мережі з IP або близьким до нього комунікаційним протоколом. Виникла необхідність забезпечення зв’язку між локальними мережами з метою обміну інформацією.

Однією з найважливіших новостворених локальних мереж була NSFNET, розроблена за ініціативою Національного Наукового Фонду (National Science Foundation – NSF). Наприкінці 80-х років налічувалось п’ять суперкомп’ютерних NSF-центрів, що містили різноманітні наукові дані. Причому фізичний доступ до них був відкритий для будь-яких наукових організацій.

Для спільного використання центрів необхідно було їх об’єднати та забезпечити доступ до них різним категоріям користувачів. Спроби застосувати для цього комунікації ARPANET виявились невдалими через той факт, що у 1983 році з ARPANET виділилася MILNET (від "Military"), і обидві мережі відносились до Міністерства оборони США. В 1990 році мережа ARPANET повністю припинила своє існування.

В 1984 році NSF розпочав розробку власної мережі (саме вона називається тепер Інтернет), в основі якої були технології ARPANET. Центри були об’єднані спеціальними телефонними лініями з пропускною здатністю 56 Kbps. Для економії коштів на фізичне об’єднання локальних мереж із центрами було розроблено регіональний спосіб: зацікавлені організації повинні були об’єднатись із своїми найближчими сусідами. Отримані "ланцюжки" підключались до суперкомп’ютера в одній точці. При такій топології будь-які два комп’ютери мережі могли з’єднатись між собою, передаючи повідомлення через сусідів.

Кількість користувачів нової мережі стрімко зростала по всьому світу, причому її використання перестало носити виключно науково-дослідницький характер. Потік повідомлень каналами зв’язку (трафік) зростав з кожним днем, і вже не відповідав пропускній здатності мережі. В 1987 році контракт на управління та розвиток мережі Інтернет було передано компанії Merit Network Inc., що спеціалізувалась на освітній мережі штату Мічиган спільно із IBM. Застарілу фізично мережу оновили більш швидкими телекомунікаціями – її пропускна здатність збільшилась в 20 разів.

До сьогоднішнього часу мережа Інтернет розвивалась та вдосконалювалась, і цей процес буде продовжуватись і надалі – поки існує сама мережа [17].

1.3.  Концепція «клієнт-сервер». Хост.

Створення архітектури «клієнт-сервер» знаменувало но­вий етап розвитку мережевих інформаційних технологій. Це стало можливим завдяки збільшенню об’ємів внутріш­ньої та зовнішньої пам’яті, підвищенню швидкодії елек­тронно-обчислювальних машин (ЕОМ), збільшенню швидкості передачі даних.

Сервер – одно- або багатопроцесорна персональна чи віртуальна ЕОМ з розподілюваною пам’яттю, розподілюваним обробленням даних, розподілюваними комунікаційни­ми засобами та засобами управління периферійним обладнанням. Як сервер, застосовують потужні ЕОМ, що мають великий дисковий простір і швидкодійні процесори. Основна роль серверу полягає в управлінні клієнтами, які спільно корис­туються ресурсами системи у визначений момент часу: принте­рами, базами даних (БД), зовнішньою пам’яттю, програмами тощо. За функціями сервери поділяють на: файл-сервер, обчислюваль­ний сервер, принт-сервер, комунікаційний сервер тощо.

Одночасний доступ багатьох користувачів до інтегрованої бази даних реалізується в концепції «клієнт-сервер», згідно з якою, серверу належить більш активна роль. Запит на оброблення даних посилається клієнтом по мережі на сервер. На сервері здійснюється пошук даних і їх оброблення засобами системи керування БД. Оброблені дані передаються по мережі від серверу до клієнта. Специфікою архітектури «клієнт-сервер» є використання мови структурованих запитів SQL (Structured Queries Language) до БД, що забезпечує робо­ту зі спільними даними з різнотипних додатків у мережі. Щодо серверів решта ЕОМ, які надсилають запити, є клієнтами.

Клієнт – робоча станція, що взаємодіє з користувачем, здатна виконувати потрібні обчислення і забезпечує приєднання до обчислювальних ресурсів та БД, засобів їх об­роблення, а також засобів організації інтерфейсів. Як ЕОМ клієнта, може бути використана будь-яка ЕОМ.

Основна ідея концепції «клієнт-сервер» полягає в тому, щоб сервери розмістити на потужних ЕОМ, а додатки клієнтів – на менш потужних. Завдяки цьому, будуть задіяні ресурси більш потужного серверу і менш потужних ЕОМ клієнтів. Введення-виведення до бази ґрунтується не на фізичному дробленні даних, а на логічному, тобто сервер від­правляє клієнтам не повну копію бази, а тільки логічно необ­хідні порції. Завдяки цьому, скорочується трафік мережі – потік повідомлень. Сервер обробляє запити клієнтів, вибирає потрібні дані з БД, посилає їх клієнтам по мережі, поновлює інформацію, забезпечує цілісність і збереження даних [8].

Хост – це будь-який комп’ютер, сервер, підключений до локальної або глобальної мережі. Найчастіше під «хостом» розуміють хост протоколу TCP/IP, який характеризується унікальною адресою у середовищі сервісів TCP/IP (IP-адрес) та додатковим текстовим ім’ям (доменне ім’я). Хост – вузол мережі, який не є маршрутизатором, тобто не передає інформацію з однієї мережі в іншу.

Для організації міжмережевих з’єднань, необхідний відповідний протокол. Усі параметри, від швидкості пере­дачі даних і до методів адресації при транспортуванні окре­мих повідомлень – визначаються і задаються протоколами, що використовуються в даній конкретній мережі.

Протокол Інтернету – це просто сукупність пого­джень, що визначає обмін даними між різними програмами. Протоколи задають способи передачі даних, повідомлень, об­робку помилок мережі, а також дозволяють розробити стан­дарти, що не пов’язані з конкретною апаратною платформою.

В Інтернеті базовим протоколом є протокол TCP/IP (Transmission Control Protocol/Internet Protocol). IP відповідає за доставку повідомлень за необхідною адресою. Протокол TCP гарантує доставку всіх переданих пакетів даних в правильній послідовності. Ці протоколи були запропоновані в 1974 році Робертом Кеном, одним з основ­них розроблювачів ARPANET, і вченим-комп’ютерником Віктором Серфом.

TCP/IP не є єдиним протоколом, що дозволяє з’єднувати різні ме­режі. Інтернет є багатопротокольною мережею, що інтегрує й інші стандарти. Основні серед них – стандарти взаємодії відкритих систем (OSI). Запропоновані Міжнародною організацією стандартизації (ISO) протоколи OSI одержали ши­роке поширення в Європі. Системи, що засновані на інших протоко­лах, також підключаються до Інтернет через шлюзи. Напри­клад, BITNET – це мережа, що для передачі даних використо­вує особливі стандарти, але частково, вона доступна через шлюзи Інтернет.

Іншими словами, визначити Інтернет можна як взаємо­зв’язок мереж, що базується на єдиному комунікаційному протоколі – TCP/IP [9].

1.4.   Модель OSI. Стек протоколів OSI. Стек протоколів TCP/IP.

У 1982 році Міжнародна організація стандартизації (ISO) за підтримкою  ITU-T розпочала проект в області мережевих технологій під назвою Open System Intercommunication (OSI, мережева модель OSI або базова еталонна модель взаємодії відкритих систем). На той час усі мережеві технології засновувалися на корпоративних стандартах і були, найчастіше мало сумісні між собою. Проект OSI став спробою створення стандартів мережі для забезпечення сумісності.

Модель OSI  складається з 7 рівнів, які взаємодіють один з одним (по «вертикалі») за допомогою інтерфейсів, і можуть взаємодіяти з паралельним рівнем іншої системи (по «горизонталі») за допомогою протоколів. Кожний рівень може взаємодіяти тільки зі своїми сусідами і виконувати відведені тільки йому функції.

Розглянемо більш детально рівні моделі OSI.

· Рівень 7 – прикладний: здійснює користувальне керування даними (користувачеві представляється перероблена інформація).

· Рівень 6 – представлення: виконує інтерпретація переданих даних, визначає формати даних, алфавіти, коди уявлення спеціальних і графічних символів; використовується для перетворення кадрів даних, переданих по мережах, в екранний формат і формат друкарського пристрою.

· Рівень 5 – сеансовий: координує прийом/передачу даних в одному сеансі даних, виконує перевірку прав доступу до мережевих ресурсів.
· Рівень 4 – транспортний: здійснює безперервну передачу даних між двома взаємодіючими процесами користувачів.

·  Рівень 3 – мережний: встановлює зв’язок між абонентами, здійснює маршрутизацію.
· Рівень 2 – канальний: управляє передачею даних між двома вузлами мережі, формує інформацію, що надходить з першого рівня, обробляє помилки.

· Рівень 1 – фізичний: визначає електричні, механічні та процедурні параметри для фізичної зв’язку в системах. Це характеристики кабелів, роз’ємів, сигналів [11, c. 17 – 18].

Стек протоколів OSI. Стек протоколів TCP/IP

В рамках моделі OSI був також розроблений стек протоколів OSI. Важливо розрізняти модель OSI (концептуальна схема взаємодії відкритих схем) та стек протоколів OSI (специфікація конкретних протоколів). Стек OSI повністю відповідає моделі OSI, включаючи специфікації протоколів для всіх 7 рівнів взаємодії, визначених в цій моделі [14, c. 126 – 127].

Стек протоколів TCP/IP був розроблений з ініціативи Міністерства оборони США для зв’язку експериментальної мережі ARPAnet з іншими мережами як набір загальних протоколів для різнорідного обчислювального середовища. Великий внесок у розвиток стека TCP/IP, який отримав свою назву по популярних протоколах IP і TCP, зробив університет Берклі, реалізувавши протоколи стека у своїй версії ОС Unix. Популярність цієї операційної системи привела до широкого поширення протоколів TCP, IP та інших протоколів стека. Сьогодні цей стек використовується для зв’язку комп’ютерів в Інтернеті, а також у величезному числі корпоративних мереж [14, c. 130]. 

Співвідношення популярних стеків протоколів моделі OSI [14, c. 131]:

Модель OSI	IBM/Microsoft	TCP/IP	Novell	Стек OSI
Прикладний	SMB	Telnet, FTP, SNMP, SMTP, WWW	NCP, SAP	X.400, X.500, FTAM
Представлення				Протокол рівня представлення OSI
Сеансовий	NetBIOS	TCP		Сеансовий протокол OSI
Транспортний			SPX	Транспортний протокол OSI
Мережний		IP, RIP, OSPF	IPX, RIP, NLSP	ES-ES, IS-IS
Канальний	802.3 (Ethernet), 802.5 (Token Ring), FDDI, ATM, PPP
Фізичний	Коаксіал, екранована та неекранована вита пара, оптоволокно, радіохвилі

1.5.   IP-адресація. Доменна система імен.

Для організації всесвітньої мережі потрібна система адресації, що буде використовуватися для спрямування інформації всім адресатам. Спілка Internet встановила для адресації усіх вузлів Інтернет єдиний стандарт, названий адресацією IP. ІР-адреса складається з 4 чисел (октети) в інтервалі від 1 до 254, розділених крапками, наприклад: 10.18.49.102. У схемах ІР-адресах також можуть використовується числа 0 і 255, але вони зарезервовані для спеціальних цілей. Число 0 використовується для більш точного зазначення адреси. Припустимо, що в наведеному вищі прикладі адреса слугує для позначення вузла 102 у мережі 10.18.49.102. У такому випадку адреса 10.18.49.0 буде позначати тільки мережу, а 0.0.0.102 – один вузол.

ІР-адресу можна використовувати для побудови як мереж з декількома вузлами, так і мереж, що містять мільйони вузлів. Для цього Спілка Internet визначила три класи мереж, що відрізняються один від одного за розміром.

Клас мережі	Характеристика
Клас А: Великі мережі з мільйонами вузлів	Перший октет (перший зліва) позначає адресу мережі. Інші три – позначають номер вузла
Клас В: Мережі середніх розмірів з тисячами вузлів	Перші три октети позначають адресу мережі. Інші два (праворуч) – позначають номер вузла
Клас С: Невеликі мережі з декількома сотнями вузлів	Перші октети позначають адресу мережі. Останній октет – адресу вузла

Природно, досить важко запам’ятати ІР-адреси всіх комп’ютерів мережі, не кажучи про всю Інтернет. Тому в 1993 році був створений Інформаційний центр мережі Інтернет (Internet Network Information Center – InterNIC), що керує системою доменних імен (Domain Name System – DNS). Цей механізм призначений для підстановки символьних імен доменів, що легко запам’ятовуються, замість числових ІР-адрес [10, c. 321].

Доменна система імен – розподілена база доменних імен вузлових комп’ютерів, розташована на спеціалізованих DNS-серверах Internet.

У повному доменному імені вузла присутні частини, які називаються доменами. Так, електронна адреса student@ao.com заведена на комп’ютері з ім’ям ao і доменом com. Домени найчастіше вказують на регіональні ознаки або на характер діяльності установи, яка має сервер. Припустимо, наприклад, доменне ім’я серверу microsoft.com.ua.

Домени можуть мати такі значення:

· .ua – Україна;

·  .ru – Росія;

·   .su – країни СНД;

·  .uk – Великобританія;

·   .de – Німеччина;

·  .com – комерційні фірми;

·   .net – мережні організації;

·  .edu – університети, інші навчальні заклади;

·  .org – державні і суспільні установи тощо [13, с. 503 – 504]

2. Інтернет-технології. Базові послуги мережі Інтернет. Комунікаційні служби Інтернету
2.1. Поняття «послуги мережі Інтернет», «інтернет-технології», «веб-технології». Класифікація інтернет-технологій.

Розглянемо поняття «служба» та «сервіс», «інтернет-технології», «веб-технології». Служба (сервіс) (з англ. «service») переводиться як «служба», «сервіс» або «послуга». Часто терміни служба і сервіс розглядають як синоніми. Але служба – мережевий компонент, який реалізовує деякий набір послуг, а сервіс – опис того набору послуг, який надається даною службою.

Служби (сервіси) – це види послуг, які надаються серверами мережі Інтернет.

Веб-технології – це інструменти, без яких Всесвітня павутина залишалася б всього лише безструктурним клубком комп’ютерів, з’єднаних проводами. Існють два основні класи веб-технологій, які застосують при створенні веб-систем – це виконувані на клієнті засобами оглядача Інтернет (HTML, CSS, JavaScript, Flash, ActiveX) і виконувані на сервері засобами веб-сервера (SSI, PHP, ASP, Perl, Python) і пов’язаних з ним систем (MySQL, PostgreSQL, MSSQL).

Вважається, що поняття інтернет-технологій надзвичайно широке, під нього можна підігнати буквально все, що пов’язано з мережею. Розділяють інтернет-технології на дві групи – фізичну (власне, залізо і лінії зв’язку) і логічну компоненти (програмне забезпечення, мережеві протоколи, автоматизація інформаційних процесів, соціальних сервісів, операційних систем, способів зберігання і розподілу інформації тощо).

Представимо інтернет-технології за історією їх появи:

Інтернет-технології

Пропонуємо наступну класифікацію інтернет-технологій (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація інтернет-технологій

Базові технології	Хмарні технології
WWW	Інфраструктура як сервіс (IaaS)
Служба віддаленого доступу (Telnet)	Платформа як сервіс (PaaS)
Служба передачі файлів (FTP)	Програмне забезпечення як сервіс (SaaS)
Служба пошуку інформації (пошукові системи)	Блоги
Комунікаційні служби: 1. Служби передачі електронних листів (e-mail, телеконференції, списки розсилання) 2. Служби обміну новинами та тематичних обговорень (форуми, чати) 3. Служби інтерактивного спілкування (IP-телефонія, відеоконференції, Інтернет-пейджери)	Соціальні мережі
	WikiWiki
	Відеосервіси (YouTube)
	Геосервіси (Panoramio)
	Сервіси для зберігання мультимедійних ресурсів (Google Drive)
Веб-технології (HTML, CSS, JavaScript, DHTML, XML, PHP, ASP)

2.2.   Призначення, принципи роботи базових послуг мережі Інтернет.
До базових послуг мережі Інтернет відноситься:
-            WWW,
-            служба віддаленого доступу (Telnet),
-            служба передачі файлів (FTP),
-            пошукові системи,
-            комунікаційні служби Інтернету.
Сервіс WWW – гіпертекстова мультимедійна система, сервери якої представляють собою інструмент пошуку інформації із інформаційного простору. Інформація розміщена на веб-сайтах, які складаються з веб-сторінок. Для роботи WWW була створена спеціальна мова гіпертекстової розмітки сторінок HTML (Hyper-Text Markup Language), за допомогою якої можна створювати веб-сторінки, які можуть містити різні об’єкти: графічні, текстові, аудіо, відео [2, c. 103]. Головна особливість HTML – гіперпосилання, при виборі якого можна потрапити на нову веб-сторінку або інший об’єкт (зображення, початок веб-сторінки). Для передачі інформації у WWW використовується протокол HTTP (HyperText Transfer Protocol – протокол передачі гіпертексту).
Для перегляду веб-сайтів використовують спеціальні програми – веб-браузери (Google Chrome, Opera, Internet Explorer).
Telnet (віддалений доступ) – протокол віддаленого доступу, який дає змогу користувачу виконувати програми на інших машинах. Інтерфейс та набір команд telnet стандартизовано, а тому з довільного клієнта можна виконувати команди на довільному сервері. Структура команди telnet така:
% telnet адреса віддаленого комп’ютера
Під час роботи з сервісом telnet є змога працювати з віддаленим комп’ютером та локальною машиною в командному режимі, до якого можна перейти за допомогою введення так званого Esc-символу (наприклад, ^]). Власне з використанням telnet-сервісу користувач може ввійти у комп’ютер постачальника послуг і через нього, з використанням командного shell-режиму одержати доступ до інших комп’ютерів в Інтернет.
Крім традиційного застосування, telnet дає змогу приєднатися через нестандартний порт і організувати сеціальну програму-сервер для опрацювання запитів, а також з відлагоджувальною метою увійти в інший комп’ютер через порт іншої програми та дослідити його роботу [4, c. 375]
Сервіс Telnet – найстаріший сервіс Інтернет, що дозволяє перетворити комп’ютер в віддалений термінал іншого комп’ютера (емуляція віддаленого терміналу). Усе, що набирається на клавіатурі вашого комп’ютера, передається віддаленого комп’ютера, а одержувані результати надходять назад і виводяться на ваш монітор. В якості віддалених терміналів найчастіше використовуються комп’ютери з операційною системою Unix. Однак багато інформаційні систем сьогодні доступні з Всесвітньої павутини, тому Telnet втратив актуальність [1, c. 153 – 154].
FTP (File Transfer Protocol, або протокол передачі даних) – один із найстаріших протоколів мережі Інтернет, перші спефицікафії FTP належать до 1971 року. Сервіс FTP (протокол передачі файлів) дозволяє отримувати і передавати файли. Цей сервіс залишається одним з основних способів поширення безкоштовних програм та ігор [1, c. 154]. Робота з FTP відбувається за клієнт-серверною технологією: на центральному комп’ютері встановлене програмне забезпечення, цей комп’ютер виступає FTP-сервером, а на інших комп’ютерах – клієнтське програмне забезпечення, такі комп’ютери виступають FTP-клієнтами.
Пошукові системи

Із збільшенням обсягу інформаційного наповнення Інтернету проблема пошуку інформації стає дедалі актуальнішою. Потужним інструментом для розв’язання цієї проблеми є створені пошукові системи, які допомагають знайти необхідні сервери чи окремі Web-сторінки. Пошукові системи поділяються на тематичні та індексні системи пошуку. Тематичні системи пошуку надають список категорій, в якому Web-сторінки впорядковані за ієрархічною структурою. Переміщуючись по дереву каталогів, можна послідовно обмежити область пошуку й отримати список посилань на Web-вузли, що пов’язані з необхідною темою сторінки. Для користування такою пошуковою системою необхідно точно знати, до якої теми належить інформація. Індексні системи виконують пошук за заданими ключовими словами. У результаті пошуку система виводить список Web-сторінок, які задовольняють задані критерії. Критеріями пошуку можуть бути слово або набір слів чи логічний вираз.
Для виконання цієї функції необхідно активізувати Web-браузер, ввести адресу пошукового сервера. Після завантаження ввести ключове слово і натиснути Enter. Автоматично підмикається пошукова програма, яка переглядає базу даних сервера і при віднаходженні ключового слова в черговій Web-сторінці записує її адресу в перелік результатів пошуку. Тепер для перегляду змісту знайдених файлів необхідно двічі клацнути на гіперпосиланні. Пошук можна виконати й у вікні браузера. Для цього активізують кнопку Пошук і вибирають у лівій частині вікна серед переліку відповідний пошуковий сервер [15, с. 283].
Відомі пошукові системи – Google, Yandex, Meta-Ukraine (www.google.com, www.yandex.ua, www.meta-ukraine.com).
Відомі web-броузери – Google Chrome, Internet Explorer, Opera, Mozilla Firefox, Safari

2.3.   Призначення, принципи роботи служби передачі електронних листів.
До служб передачі електронних листів відносяться:
-            e-mail,
-            списки розсилки,
-            телеконференції.
Електронна пошта (e-mail) – послуга мережі Інтернет, за допомогою якої можна обмінюватися електронними листами, використовуючи мережу Інтернет. Існує можливість роботи з електронною поштою за допомогою поштових клієнтів (Outlook Express) та поштових веб-сервісів (gmail.com, ukr.net). Для роботи з електронною поштою використовують наступні протоколи: SMTP (Simple Mail Transfer Protocol – простий протокол передачі пошти), POP (Post Office Protocol – протокол поштового відділення), IMAP (Internet Message Access Protocol – протокол доступу до поштових повідомлень через Інтернет).
Список розсилки (mail-list) – послуга мережі Інтернет, за допомогою якої стає можливим отримання на власну електронну поштову скриньку потрібної інформації. У списках розсилок вся інформації розподілена на групи. Якщо підписатися на новини про освіту, то на електронну поштову скриньку буде надіслано новини із списку розсилок про освіту. Це практично єдиний сервіс, який не має власного протоколу та програми-клієнта і працює винятково через електронну пошту. Лист, який посилають на адресу списку розсилки, автоматично розповсюджується серед усіх учасників списку розсилки.
Групи новин Usenet (телеконференції) – постійно змінюваний набір повідомлень, що входять в область інтересів учасників даної групи. Стаття або повідомлення відправляється в телеконференцію користувачем і стає доступною для всіх передплатників групи. Даним способом поширюється більшість повідомлень Інтернет, наприклад, списки питань, які часто ставляться (FAQ) або реклама програмних продуктів.
Підписка представляє процедуру сповіщення користувача про появу нових статей по цікавій темі. Повідомлення оформляється відповідно до стандарту поштового повідомлення Інтернету.
З точки зору структури інформаційного ресурсу, Usenet організована як ієрархічний каталог, вузлами котрого являються групи новин. Повідомлення в групі звичайно не затримуються більше декількох днів (стандартне значення за замовчуванням – 5).
Перші версії системи з’явилися в 1979 році в Університеті штату Північна Кароліна і функціонували на основі міжмашинного Unix-протоколу UUCP. У 1986 році система була вперше реалізована на основі нового спеціального протоколу обміну новинами Network News Transfer Protocol (NNTP) [5, c. 368 – 369].

Принцип роботи телеконференцій: звернення користувача до сервера телеконференцій відбувається через клієнтську програму читання телеконференцій (news reader), використовується протокол NNTP (Network News Transfer Protocol) – протокол передачі мережевих новин, тому сервер телеконференцій називають ще NNTP-сервером, а програму читання – NNTP-клієнтом.

2.4.   Служби обміну новинами та тематичних обговорень.
До служб обміну новинами та тематичних обговорень відносяться:
-            форуми,
-            чати.
Спеціальний розділ, що існує на багатьох сайтах для обговорення матеріалів, що знаходяться на них, в якому можна опублікувати свою думку, ознайомитися з відгуками інших називають форумом. Фактично, це перелік повідомлень, залишених різними користувачами. Учасники форумів, реєструючись, часто не повідомляють дійсних імен, а користуються ніками (псевдонімами). За дотриманням правил форуму слідкує оператор (модератор) [3, c. 28].

Форуми обов’язково є тематичними, тобто кожен форум має свою конкретну тему.

Класична структура форуму:

1. Розділи (створюються адміністратором форуму).

2. Теми (користувачі в кожному з розділів можуть створювати теми для обговорень, за відповідністю яких слідкує адміністратор).

3. Коментарі (коментарі користувачі можуть залишати під кожним записом інших користувачів). 

При необхідності діалогу в режимі реального часу доцільно користуватись чатом (способом віртуального спілкування у реальному часі). Програма проста у користуванні, що зробило службу чат популярною та вільною до висловлювань [3, c. 28].
Звичайно під словом «чат» мається на увазі обмін текстовими повідомленнями.
Програмна реалізація чатів може бути наступною:
· HTTP-  або веб-чати (це чат як звичайна веб-сторінка);
· ІRC (спеціалізований протокол для чатів);
· програми-чати для спілкування в локальних мережах (наприклад, Vypress Chat, Іntranet Chat), може бути можливість передачі файлів;
· чати,  реалізовані поверх сторонніх протоколів (наприклад, чат, що використовує ІCQ).

Чати по застосуванню можуть бути такими, як:
· all2all групова комунікація (наприклад, ІRC, Yahoo! Chat);
· p2p персональні комунікації (наприклад, ІCQ, Jabber, Skype, Yahoo! Messenger, AOL Іnstant Messenger) – особисте спілкування;
· b2b ділові – робота в групах;
· b2c споживчі – підтримка клієнтів компанії на корпоративному сайті.

3.        Служби інтерактивного спілкування.
До служб інтерактивного спілкування відносяться:
-            ІР-телефонія,
-            відеоконференції,
-            Інтернет-пейджери.

IP-телефонія – це технологія, що дозволяє у режимі реального часу вести телефонні розмови та передавати факси з використанням мережі Internet. Телефонні сервери IP-телефонії, з одного боку, зв’язані з телефонними лініями і можуть з’єднатися з будь-яким телефоном світу, з іншого боку (через Internet) і можуть зв’язатися з будь-яким комп’ютером світу. Сервер приймає стандартний телефонний сигнал, перетворює його на цифровий формат (якщо він не цифровий), ущільнює, розбиває на пакети і відправляє через Internet за адресою з використанням протоколу TCP/IP [7, с. 118].

Відеоконференція – телекомунікаційна технологія, за допомогою якої можна організувати передачу, обробку, отримання, представлення інформації на відстані у режимі реального часу. Відеоконференцію можна організувати за допомогою різних відповідних програм (Skype).

Миттєвий обмін повідомленнями – це спосіб негайно зв’язатися зі знайомими людьми за допомогою Інтернету, що надає змогу спілкуватися так само природно, як за допомогою телефону або розмови. Обмін повідомленнями може відбуватися між двома або кількома співрозмовниками (конференція, чат – віртуальна розмова, бесіда у реальному часі) за допомогою програм миттєвого обміну (інтернет-пейджерів, месенджерів або комунікаторів). Такі програми зазвичай дозволяють додатково передавати файли, зображення, звукові сигнали та повідомлення, участь у певних конференціях, здійсненя спільних дій (наприклад, гра) і т. д. Основними програмами комунікаторами є ICQ (перший інтернет-комунікатор з можливостями пересилки файлів, надсиланням SMS-повідомлень, послугами чата, відеоконференцій), Skype (дозволяє вести безкоштовні розмови між користувачами, платні розмови з власниками мобільних і стаціонарних телефонів, обмінюватись текстовими повідомленнями, проводити відеоконференції), Google Talk (інтернет-комунікатор найпопулярнішої пошукової інтернет-служби Google з можливістю надсилання текстових повідомлень та голосових розмов), Yahoo! Messenger (має всі потрібні функції для здійснення комунікації у мережі) [3, c. 27 – 28].

Завдання для самостійної та пошукової роботи:
Знайти відповіді на наступні питання:

1. Віртуальні музеї історії розвитку інформатики та комп’ютерної техніки.

2. Приклади ресурсів Інтернет, які можна використовувати в кожному виді навчальної діяльності.

3. Віртуальні лабораторії, бібліотеки.

4. Досвід створення та використання телеконференцій та відеоконференцій в освіті.