Лекція 2

Мета: ознайомлення з поняттями «хмарні технології», розвиток уваги, пам’яті, мислення, вмінь аналізувати матеріал, виховання у студентів самостійності.

Завдання: розкрити сутність понять «хмарні технології», «рівні хмарних сервісів», «типи хмар», «переваги хмарних технологій», «недоліки хмарних технологій», «приклади хмарних технологій».

Характеристика проблеми, показ стану питання:

Хмарні технології – нова тенденція розвитку інтернет-технологій, але у освітньому навчальному процесі недостатньо застосовується.

Виклад лекційного матеріалу

1.    Поняття «хмарні технології». Історія розвитку хмарних технологій.

Для фахівців хмарні системи означають мережні обчислення (grid computing), комунальні системи (utility computing), програмне забезпечення як послуга, віртуалізація, інтернет-додатки, самокеровані системи та розподілені обчислення, віддалена обробка даних і обробка за запитом – а також різні комбінації цих термінів.

Для нефахівців хмарні обчислення – просто платформа, коли окремі люди і компанії використовують Інтернет, щоб отримати доступ до нескінченних апаратних і програмних ресурсів та інформації для задоволення більшості обчислювальних потреб, залишивши технічне забезпечення провайдерам хмарних послуг (CSP) [3, c. 31].       

Хмарні технології – наступний крок в еволюції Інтернету як джерела послуг. Саме в них зацікавлені користувачі, а не в технологіях, які їх забезпечують [5, c. 32].

Поняття хмарні обчислення було визначено Національним інститутом стандартів і технології США (National Institute of Standards and Technology – NIST) в документі «NIST Definition of Cloud Computing v15» як модель хмарних обчислень, яка дає можливість зручного доступу за допомогою мережі до загального пулу з налаштованими обчислювальними ресурсами (наприклад, мережі, сервера, системи зберігання, додатки, послуги). Модель хмари сприяє доступності та характеризується п’ятьма основними елементами: самообслуговування на вимогу, широкий доступ до мережі, об’єднаний ресурс, незалежне розташування, швидка гнучкість, вимірювані сервіси. Існує три сервісні моделі:

· програмне забезпечення як послуга,

· платформа як сервіс,

·  інфраструктура як послуга.

Розрізняють чотири моделі розгортання:

· приватні хмари,

·  публічні хмари,

· громадські хмари,

·  гібридні хмари.

«Хмарою» метафорично називають Інтернет, який приховує всі технічні деталі. У документі IEEE (2008 року) надається наступне визначення поняття «хмарні обчислення – це парадигма, в рамках якої інформація постійно зберігається на серверах у мережі Інтернет і тимчасово кешується на клієнтській стороні, наприклад на персональних комп’ютерах, ігрових приставках, ноутбуках, смартфонах тощо» (рис. 3.1).

Рис 3.1. Хмара

В 1960 році американський учений, фахівець з теорії ЕОМ Джон Маккарті (John McCarthy) висловив припущення, що коли-небудь комп’ютерні обчислення стануть надаватися подібно комунальним послугам (public utility). Розповсюдження мереж з високою потужністю, низька вартість комп’ютерів і пристроїв зберігання даних, а також широке впровадження віртуалізації, сервіс-орієнтованої архітектури привели до величезного зростання хмарних обчислень. Кінцеві користувачі можуть не перейматися роботою обладнання технологічної інфраструктури «в хмарі», яка їх підтримує. Обчислювальні «хмари» учений порівнював з електростанціями (замість покупки електрогенератора та отримання електроенергії, все ж таки використовуються електростанції).

Дуглас Паркхіл (Douglas Parkhill) в книзі «The Challenge of the Computer Utility» (1966 рік) представив всі сучасні характеристики хмарних обчислень, порівняння з електроенергетикою, використання приватних, публічних, громадських моделей.

Вважається, що з 1950-х років хмарні обчислення беруть свій початок. Вчений Херб Грош (Herb Grosch) стверджував, що весь світ буде працювати на терміналах, якими керують близько 15 великих центрів обробки даних.

Взагалі термін «хмара» походить з телефонії. Телекомунікаційні компанії до 1990-х років пропонували в основному виділені схеми передачі «точка-точка», а потім почали пропонувати віртуальні приватні мережі (VPN), з порівняною якістю обслуговування, але при набагато менших витратах. Вони мали змогу ефективніше використовувати мережу, перемикаючи трафік для оптимального використання каналів. Символ хмари був використаний для позначення розмежування між користувачем і постачальником.

Amazon зіграв ключову роль в розвитку хмарних обчислень, модернізувавши свої центри обробки даних, які, як і більшість комп’ютерних мереж в один момент часу використовують лише 10 % своєї потужності, заради забезпечення надійності при стрибку навантаження. Так як нова хмарна архітектура забезпечувала значне внутрішнє підвищення ефективності, Amazon почав нові дослідження в галузі розвитку продуктів для забезпечення хмарних обчислень для зовнішніх клієнтів, і в 2006 році запустив Amazon Web Service (AWS) на основі розподілених обчислень.

Компанія Amazon почала надала користувачам віддалені обчислювальні потужності окрім традиційного хостингу веб-сервісів. Динамічно масштабований віртуальний хостинг Amazon Cloud можна вважати прототипом сучасної Infrastructure as a Service, скорочено IaaS (Інфраструктури як сервіс). Інші компанії (Sun, Google і IBM) також розпочили роботу в цьому напрямку. Важливим моментом стало анонсування в 2008 році Windows нової операційної системи Azure, але офіційний вихід сервісу відбувся лише на початку 2010 року.

На початку 2008 року Eucalyptus став першою API-сумісною платформою з відкритим кодом для розгортання приватної хмари. На початку 2008 року OpenNebula став першим проектом з відкритим кодом для розгортання приватних і гібридних хмар.

У 2010 році відбувається орієнтація хмарних технологій на простого користувача. OnLive запропонував можливість грати в просунуті комп’ютерні ігри на дуже простому комп’ютері. Комп’ютер користувача виступав як монітор, а функції процесора, відеокарти виконував віддалений сервер.

2.    Рівні хмарних сервісів.

Хмарні сервіси мають декілька рівнів:

–     інфраструктура як послуга (IaaS),

–     платформа як сервіс (PaaS),

–     програмне забезпечення як послуга (SaaS).

Інфраструктура як послуга (IaaS)

Суспільна інфраструктура як постачальники послуг зазвичай пропонують віртуальні сервери, що містять один або більше процесорів, працює кілька варіантів операційних систем та індивідуальних програмних стеків. Крім того, місця для зберігання і засоби зв’язку найчастіше надаються [10, c. 26].

Приклади інфраструктура як послуга (IaaS):

·  Amazon Elastic Compute Cloud (EC2) – віртуальний сервер;

·  Amazon SimpleDB – база даних як послуга (DaaS);

·  AppNexus Cloud – віртуальний сервер;

·  Bluelock Virtual Cloud Computing – віртуальний сервер;

·  GoGrid Cloud Hosting – віртуальний сервер [7, c. 33].

Платформа як сервіс

Платформа як сервіс (PaaS) є ще однією моделлю доставки додатків. PaaS поставляє всі ресурси, необхідні для створення додатків і послуг повністю з Інтернету, без необхідності завантажувати або встановлювати програмне забезпечення.

Послуги PaaS включають проектування додатків, розробку, тестування, розгортання і хостинг. Інші послуги включають в себе команди співробітництва, інтеграції веб-послуг, інтеграції бази даних, безпека, масштабованість, зберігання, державне управління і керування версіями [6, c. 13 – 14].

Приклади платформи як сервісу (PaaS):

Google App Engine – середовище виконання для веб-додатків;

Microsoft Azure – середовище розробки та виконання для ОС Windows додатків;

Microsoft Windows SkyDrive – платформа для синхронізації даних між різними пристроями [7, c. 36].

Програмне забезпечення як послуга (SaaS)

Програмне забезпечення як послуга (SaaS) – модель, в якій додаток розміщується в якості послуги для клієнтів, які мають до нього доступ через Інтернет. Програмне забезпечення розміщується поза територією, клієнт не повинен підтримувати його [6, c. 11].

Приклади програмного забезпечення як послуга (SaaS):

·  Google Docs – Інтернет-офіс;

·  Microsoft Windows Live – Інернет-офіс [7, c. 38].

3.    Типи хмар. Переваги та недоліки хмарних технологій.

Існують наступні типи хмар:

·  Приватна хмара – хмара інфраструктури, експлуатується виключно організацією.

· Публічна хмара – хмара інфраструктури, спільна для кількох організацій та підтримує певну спільноту загальних проблем (наприклад, міркування, місії, вимоги безпеки, політики).

· Громадська хмара – хмара інфраструктури, доступна для широкої публіки або великої промислової групи і є власністю організації продажу хмарних послуг.

· Гібридна хмара – хмара інфраструктури, являє собою композицію з двох або більше хмар (приватних, громадських або державних), які залишаються унікальними об’єктами, але пов’язані один з одним стандартизованою або запатентованою технологією, що дозволяє перенос даних і додатків [11, c. 44].

На практиці межі між усіма цими типами хмар розмиті.

Розрізняють переваги та недоліки хмарних технологій.

Переваги хмарних технологій:

· можливість використовувати у потрібний час;

· оплата за функції, які використовуються;

· використання наявної техніки без витрачання коштів на придбання останніх моделей комп’ютерної техніки, програмного забезпечення;

·  масштабованість, відмовостійкість і безпека; технічне обслуговування, оновлення ПЗ виробляє провайдер послуг;

· віддалений доступ до даних в хмарі – можливість роботи в будь-якій точці планети, за умовою наявності комп’ютера та мережі Інтернет.

Недоліки хмарних технологій:

·  користувач не є власником і не має доступу до внутрішньої хмарної інфраструктурі;

·   збереження даних користувача залежить від компанії провайдера;

· потрібен швидкий доступ в Інтернет для отримання якісних послуг;

· не всі дані можна довірити провайдеру в Інтернеті не тільки для зберігання, але навіть для обробки;

· якщо провайдер онлайнових сервісів одного разу не зробить резервну копію даних, вони можуть бути втрачені в результаті аварії сервера;

· довіряючи свої дані он-лайн-сервісу, ви втрачаєте над ними контроль і обмежуєте свою свободу (користувач буде не в змозі змінити якусь частину своєї інформації, вона буде зберігатися в умовах, що не підвладних йому).

4.    Приклади хмарних технологій.

Існують наступні приклади хмарних технологій:

–     блог,

–     соціальні мережі,

–     Wiki,

–     відеосервіси,

–     фотосервіси,

–     геосервіси,

–     сервіси для зберігання мультимедійних ресурсів,

–     онлайн-офіси.

Блог (скорочення від «веб-журнал») є свого роду онлайн-журнал, автор якого часто оновлює повідомлення щодо нових роздумів та інформації [9, c. 277].

Блог – це веб-сайт, який складається із записів, які додаються та коментуються. Приклади блогів: Blogger, Livejornal.

За версією газети Washington Profile першими блогом вважають веб-сторінку Тіма Бернерса-Лі, де він, починаючи з 1992 року, публікував новини. Поширення блогів почалося з 1996 року. 

У серпні 1999 року комп’ютерна компанія «Pyra Labs» створила сайт Blogger – це перша безкоштовна блогова служба. Пізніше Blogger був викуплений компанією Google. 

Переваги блогів:

· швидка та зручна зміна, налагодження інтерфейсу;

· оформлення записів;

· додавання графічних об’єктів, відеооб’єктів, аудіооб’єктів;

· організація спільної роботи;

· коментування записів;

· розміщення ґаджетів (додатки, які надає додаткову інформацію: прогноз погоди, календар, панель відео тощо);

· розміщення міток (категорії, теги) для пошуку і виведення записів однієї тематики;

· кожне повідомлення, опубліковане усередині блогу має свою URL-адресу, за якою до повідомлення можна звернутися;

· наявність довідки з роботи та налагодження середовища;

· можливість підписки на стрічку новин за допомогою механізму RSS або Atom;

· можливість використання мови HTML, каскадних стилів CSS та Java-скриптів (хоча і без них можна повноцінно працювати);

· інтеграція з Google, наприклад, при розміщенні малюнка в блозі він автоматично потрапляє до середовища зберігання малюнків Picasa від Google, що належить до акаунту;

· відсутня реклама.

Недоліки блогів:

· записи блогів не переглядаються користувачами мережі Інтернет з різних причин: неактуальний блог, нецікавий блог;

· оформлення блогу не відповідає вимогам;

· обмеження технічними можливостями;

· потреба у просуванні блогу.

Соціальні мережа – платформа, за допомогою якої люди можуть здійснювати зв’язок між собою та групуватися за специфічними інтересами. Приклади соціальних мереж: Facebook, MySpace, Групи Google.

Типовим явищем соціальної мережі є розміщення сайту, який спрямований на створення спільноти користувачів, кожен з яких відправляє свій власний особистий профіль (головна сторінка соціальній мережі, на якій розташована вся інформація про користувача) на сайт. Кожен користувач включає інформації в профіль, щоб інші користувачі зі схожими інтересами для підключення в якості «друзів» знали цю інформацію; колекція друзів допомагає побудувати послідовність особистих громад [9, c. 265].

Більшість сторінок профілю включає деяку форму блога, дискусійний форум, чат або простір так, щоб друзі спілкувалися. У багатьох випадках, окремі користувачі також розміщують діючий перелік їх поточної діяльності, так щоб їхні друзі завжди знали, що вони роблять.

Більшість сайтів соціальних мереж дозволяють створювати власні тематичні групи. У цьому випадку, група являє собою сукупність користувачів, які поділяють ті ж інтереси; члени групи можуть спілкуватися за допомогою дошки обговорень, обмінюватися фотографіями і відео, і навіть завантажувати і викачувати документи та інші файли.

Соціальні мережі прості у функціональності, не потрібно орендувати простір хостингу, підтримуються всі сервери і технології [9, c. 266].

Ведучим рухом Web 2.0 є Facebook, який був чимось на зразок онлайн щорічника для коледжу, коли він був запущений студентом Гарвардського університету в 2004 році, але в даний час Facebook є провідною соціальною мережею в Інтернеті.

Вплив на Facebook хмарних технологій величезний. Через Facebook, компанії намагаються з’ясувати нові способи, якими вони можуть зв’язати людей один з одним за допомогою мереж спільності [8, c. 36].

Групи Google. При створенні групи Google, отримується обов’язковий форум повідомлень, але також можна завантажувати і обмінюватися файлами, а також створювати тематичні сторінки в межах групи; учасники групи можуть отримувати повідомлення про нові повідомлення по електронній пошті. Група Google може бути публічною (тільки члени групи можуть читати повідомлення), тільки оголошення (кожен може приєднатися, але тільки модератори можуть відправляти повідомлення), або обмеження (тільки люди, яких запросили можуть приєднатися).

Подібно до груп Google є Yahoo!Групи. Тут також є форум повідомлень (з повідомленнями по електронній пошті нових повідомлень) і завантаження файлів, а також фото-бібліотека, календар групи, і опитування [9, c. 269].

Переваги використання соціальних мереж наступні:

· можливість використання у зручний час;

· можливість задавати питання з незрозумілої проблеми різним користувачам;

· можливість створювати свій навчальний контент;

· можливість використання під час Інтернет-конференцій, вебинарів, аудіо або відеоуроків.

Недоліки соціальних мереж:

· розміщення особистої інформації користувача, яку можуть використовувати інші користувачі у своїх цілях;

· комп’ютерна залежність від соціальних мереж.

Існує освітня соціальна мережа MySchool.ua. MySchool.ua має на меті доповнити навчальний процес в школі сучасними комунікативними технологіями. Для цього передбачені електронний журнал вчителя, електронні щоденники учнів та SMS-оповіщення батьків. Також передбачено викладати готові конспекти уроків.

Вікі-технології – технологія створення колективного гіпертексту, тобто колекції записів, які між собою пов’язані за допомогою гіперпосилань. Назва вікі походить від гавайського слова wiki – швидко. Яскравим прикладом вікі-технологій є багатомовна веб-енциклопедія Вікіпедія.

Вікіпедія – гігантська онлайнова енциклопедія, але зміст Вікіпедії створюється виключно користувачами сайту, в результаті найбільшої в світі онлайн-співпраці.

Вікі дає всім користувачам не тільки писати нові статті, а й прокоментувати і редагувати існуючі статті [9, c. 281].

У числі сервісів Веб 2.0 особливе місце займають вікі-проекти. Основне їх призначення – накопичення та структуроване зберігання інформаційних матеріалів з можливістю редагування та обговорення цих матеріалів групами користувачів.

Вікі-проекти, розроблені на основі технології побудови веб-сайтів Wiki – системи зберігання та структурування бази знань, виведення їх у гіпертекстовому форматі, забезпечення навігації та пошуку. Вікі-технології надають користувачу такі можливості:

· створити нову сторінку з даними (статтю) може кожен відвідувач вікі-проекту, зареєстрований у системі, при цьому дозвіл на перегляд і редагування сторінки може бути наданий лише певній групі користувачів;

· кожна стаття має власне ім’я, унікальне в межах вікі-проекту, яке використовується для встановлення гіперпосилання на неї;

· можливе одночасне опрацювання статті у вікі-проекті кількома користувачами;

· можливе багаторазове редагування статті вікі-проекту зі збереженням історії редагування;

· відображення зміни в статтях відбувається відразу після збереження відредагованої сторінки;

· можливе повернення до попередніх версій статті, якщо зміни, на думку автора статті чи адміністратора проекту, погіршили її якість;

· користувачу надаються зручні засоби для форматування символів, вставлення таблиць, зображень та інших мультимедійних об’єктів, створення гіперпосилань; 

· широко використовується механізм міток-тегів для об’єднання матеріалів веб-сторінок проекту за категоріями та легкого пошуку даних у базі знань;

· створення нової статті здійснюється шляхом створення гіперпосилання на неї в будь-якій існуючій статті та ін.

Ці можливості і є перевагами вікі-технологій.

Недоліки вікі-технологій:

· неможливість одночасного редагування кількома користувачами;

· інформація, яка розміщується може бути недостовірною, через те, що не всі користувачі відповідально відносяться до розміщення інформації;

· проблеми приватності, інтелектуальної власності, авторського права;

· технічні обмеження: некоректне відображення через перевищення розміру;

· обмеження за змістом.

Наразі з використанням вікі-технологій розроблені енциклопедичні ресурси, наприклад Майдан Вікі (http://www.maidan.org.ua/wiki) – політична енциклопедія, Веб-енциклопедія Києва (http://wek.kiev.ua/uk) тощо, та ресурси деяких громадських, освітніх, політичних організацій, наприклад ЗапоВікі  (http://wiki.ciit.zp.ua) – мережне об’єднання учасників навчально-виховного процесу Запорізької області, Родовід  (http://uk.rodovid.org)  – багатомовне генеалогічне дерево, Вікі Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка (http://wiki.kspu.kr.ua) та ін. [3, с. 277 – 279].

Соціальні відеосервіси – сайти в Інтернеті, що дозволяють безкоштовно зберігати, переглядати, коментувати, редагувати відеофрагменти.

Яскравим прикладом соціальних відеосервісів є YouTube.

YouTube – інтегрований сервіс, пов’язаний з розміщенням в Інтернеті цифрового відео. Фактично це сервіс, що надає послуги хостингу відеоматеріалів. Хостинг – послуги надання простору для зберігання інформації, доступної в Інтернеті.

Користувачі можуть додавати, переглядати і коментувати ті чи інші відеозаписи. Кожен відеосюжет має посилання – електронна адреса, завдяки якій може бути розміщений на сайті або блозі [3, c. 150].

Існують наступні переваги відеосервісу:

· вбудовування відео в акаунти Facebook і MySpace, блоги або інші веб-сайти;

· відео для всіх і для обраних: користувачі можуть відкрити спільний доступ до своїх відеозаписів або зробити обмежений доступ;

· підписки: користувачі можуть відслідковувати нові відео обраних користувачів;

· запис з веб-камери: користувачі, що використовують веб-камери та програми для роботи з Flash, замість попереднього запису та подальшого завантаження можуть записувати відеовідповіді і звичайні відео відразу на сайт;

· TestTube: розробники YouTube проводять альфа-тестування нових функцій, що знаходяться на стадії розробки. Користувачам пропонується взяти участь у процесі розробки та оцінити функцію.

Недоліки відосервісу:

· комп’ютерна залежність;

· технічні проблеми.

Соціальні мережні фотосервіси – засоби мережі Інтернет, які дозволяють зберігати, класифікувати, обмінюватися цифровими фотографіями та організовувати обговорення ресурсів. Приклади соціальних мережних фотосервісів: Picasa, Flickr.

Picasa – програма, що дозволяє упорядковувати, редагувати і друкувати фотографії на комп’ютері, тобто виконувати графічні роботи. Ця програма розмістить фотоальбоми користувача в Інтернеті, причому кожен з них отримає свою електронну адресу, за якою його можна буде переглянути і представити слайд-шоу [4, c. 139].

Picasa – менеджер фотографій і віртуальний фотоальбом, підтримує публікацію фотографій в Інтернеті [1, c. 700].

Розрізняють дві Picasa:

Picasa – безкоштовна програма, що дозволяє упорядковувати, редагувати і друкувати фотографії на комп’ютері. За допомогою якої можна:

· шукати й упорядковувати всі фотографії на комп’ютері – додаток автоматично знаходить всі фотографії на комп’ютері й сортує їх по альбомах – папкам. До кожної папки можна додати місце зйомки й опис;

· редагувати фотографії, додавати ефекти, мітки;

· ділитися своїми фотографіями із друзями, відправивши їх по електронній пошті, роздрукувавши або опублікувавши в Інтернеті: просто, швидко й безкоштовно.

Веб-альбоми Picasa – це новітня функція Picasa, сервіс, що допомагає користувачам швидко й без зайвих труднощів публікувати фотографії в Інтернеті.      

Можливості веб-альбому Picasa:

· 1 ГБ безкоштовного простору для зберігання – публікація близько 4000 фотографій й обмін ними; при необхідності простір можна збільшити;

· висока якість фотографій, а також автоматична зміна їхнього розміру й оптимізація для перегляду на всьому просторі екрана;

· повне керування фотографіями, що спрощує завантаження опублікованих фотографій назад на комп’ютер.

Переваги фотосервісів:

· звіряння своїх баз даних і у випадку виявлення нових фотографій в одному з них, фото автоматично додадуться в інший;

· здатність підтримувати так звані іменні теги (name tags), що дозволяють системі розпізнавати обличчя людей, зображених на фотографіях. Завдяки такій можливості усі фотографії, на яких зображена та сама людина, можна автоматично помістити в окрему папку;

· до окремих фотографій автори можуть робити пояснення, а глядачі можуть залишати коментарі та приєднуватися до групи людей, яким подобається фотографія, клацаючи по посиланню Мне нравиться.

Недоліки фотосервісів:

· некоректне відображення українських імен файлів;

· існує обмеження: в Picasa як блог-сервіс може використовуватися тільки сайт Blogger.

Геосервіси – сервіси Інтернет, за допомогою яких можна знаходити, відмічати, коментувати, додавати фотографії різних об’єктів на зображення Земної кулі з достатньо високою точністю.

Приклади геосервісів: Google Maps, Google Earth, Panoramio.

Google Maps – віртуальна карта планети Земля, створена із використанням справжніх супутникових і аерофотографій високого розширення: в деяких випадках на них можна розглядіти не тільки окремі будинки, а й людей на вулицях [1, c. 699].

Google Earth – програма, практично дублююча функції сайту Google Maps – тільки на ці супутникові знімки і карти будь-якої дільниці земної поверхні можна дивитися не в браузері, а на поверхні «віртуального глобуса» [1, c. 700].

Panoramio – соціальний сервіс, який дозволяє завантажувати фотографії та прив’язувати їх до карт Google та Google Earth, публікувати коментарі.

Для пошуку фото навіть не потрібно реєструватися, можна ходити по карті Google Maps і шукати позначки, де користувачі залишили свої фотографії. Шукати цікаві місця на карті можна за ключовим словом. Кожну фотографію можна більш детально подивитися на окремій сторінці, побачити реальний розмір завантаженої фотографії, так як відображається зменшена копія.

Переваги геосервісів:

· джерело карт і зображень місцевості при вивченні різних навчальних предметів.

Недоліки геосервісів:

· технічні проблеми геосервісів, наприклад, перевантаження роботи геосервісів.Google та Google Earth, публікувати коментарі.

Диск Google (англ. Google Drive) – сховище даних компанії Google Inc., що дозволяє користувачам зберігати свої дані на серверах у хмарі і ділитися ними з іншими користувачами в Інтернеті. Google Drive включає Google Docs, Sheets and Slides, офісний пакет, який дозволяє спільно редагувати документи, електронні таблиці, презентації, малюнки, форми, і багато іншого. Після активації замінює собою Документи Google.

Для синхронізації файлів між комп’ютером користувача і хмарним сховищем необхідне програмне забезпечення Google Drive (клієнт) на комп’ютері користувача. Клієнт взаємодіє з Google Drive так, щоб оновлення на одній стороні поширювалися на іншу, тому вони, як правило, містять одні й ті ж дані.

Клієнтське програмне забезпечення Google Drive доступне для наступних пристроїв: ПК під управлінням Windows XP, Windows Vista, Windows 7 і Windows 8 з розділами NTFS або Mac OS X 10.6 (Snow Leopard) або вище; Android смартфони та планшети з Android 2.1 (Eclair) і вище; iPhone та iPad з прошивкою 5.0 або вище.

Google Drive доступний в автономному режимі браузера Google Chrome. Документи, електронні таблиці, презентації та малюнки також можна переглядати і редагувати офлайн за допомогою автономних додатків Chrome. Додаток Google Drive для Android підтримує перегляд в автономному режимі всіх типів файлів. Офлайн редагування документів і таблиць підтримується через автономні мобільні додатки.

Переваги Google Drive:

· миттєве створення та завантаження файлів;

· швидкий пошук документів, до яких є доступ;

· швидке відкриття файлів;

· переміщення документів та папок, як на Робочому столі комп’ютера;

· використання спеціальних можливостей для роботи з програмою для читання з екрану;

· доступ до файлів іншим користувачам [12].

Недоліки Google Drive:

· обмеження щодо розміру файлів;

· технічні проблеми.

Завдання для самостійної та пошукової роботи:

Знайти відповіді на наступні питання:

1.   Хмарні технології: тенденції розвитку.

2.   Правові та етичні аспекти Інтернету

3.   Безпечна робота з інтернет-технологіями.